Мені 32 роки. Я постраждала від війни клятої. В мене четверо діток, наймолодшому - рік. Ми проживали з малою дитиною два місяці в підвалі, як в наш дім прилетіло.

Почали стріляти - я була розгублена. Не знала, що робити і куди з дітьми тікати, а коли росіяни підійшли ближче, то взагалі - страшно навіть згадувати, що було.

Страшно було за дітей і за те, що буде далі. Ми нікуди не виїжджали. Постійно сиділи на місті. Ну нічого, пережили. Хлопці відбили наш край.

Тепер нам допомагають гуманітарною допомогою, водичку возять.

Щоб не піддаватись стресам, стараюсь забути все, що було.

Моє майбутнє - це дітей підняти, і війна щоб скінчилася.