Мені 62 роки, мешкаю в Новокаїрах, ніде не виїжджала. Гуманітарку нам дають, дров трішки дали. Газ купляємо - у Воронцовку їздимо по балони, світла вже майже рік немає. Чоловік мій хворіє, так що важко.

Перший день був страшним. Сказали, що війна, - страшно було. До нас прилітало - вікна вилетіли. І кожного дня бехкає, і не можемо зрозуміти, де воно бехкає.

Найдужче було 12 грудня. Через три хати був приліт - розбило хату. Ми не зрозуміли, де бахнуло, а тоді вже сказали, що розбило хату. От це найстрашніше. Ну і зараз, як стріляють, летять фосфорні ракети.

Дочка з дітьми виїхала в Кривий Ріг, онучку вивезли також. Сина забрали в армію, зараз - в учебці. Я весь час - на таблетках.

Думаю, що скоро закінчиться війна і буде мир. Думаю, що Україна має перемогти, надіюся на краще.