Мені 75 років, живу сама. Син на війні.
Пам’ятаю, це було у четвер. Вночі ми прокинулися від вибухів. Я думала, що це сусіди за дверима, коли вийшла й побачила зарево червоне. І гул сильний.
Шокувало, як орки ходили по хатах: в комоди заглядали, де нижня білизна. То зброю шукали, то Бандеру шукали.
І потім, коли нас звільнили, то тут неможна було жити - обстрілювали село, то я виїхала під Харків до дочки. Мого зятя сестра мене приїхала забрала. Я в чому була, так і поїхала. І все кинула. І курей, і все - і поїхала.
Зараз у нас немає світла, тому що орки з тієї сторони Дніпра б’ють. Світла немає вже більше року, а вода є. Хлопці гарно працюють: поставили генератор, ми збираємо гроші на дизель, і вода у нас є. Гуманітарну допомогу привозять, і сьогодні ми отримали.
