Мартинюк Катерина, 9 клас, Славутська гімназія №6

Вчитель, що надихнув на написання — Патарецька Наталія Олександрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна… Смерть… Сум… Сльози... Плач… Хаос… Кожен житель України, чуючи ці слова, здригається. Пробирає до мурах тіло, душу, думку…

Російсько-української повномасштабна війна розпочалася зненацька та кардинально змінила життя українців: їх побут, погляди, спосіб та навіть сенс життя. Для багатьох сенсом стало саме життя, яке ворог нещадно та безжально забирає щодня, щогодини, щосекунди. Тисячі людей з початком повномасштабної війни змушені були покинути свої рідні домівки і виїхати до інших міст та країн у пошуку безпеки для себе та своїх дітей – майбутнього України. Хоча виїхали мільйони, але більшість людей залишилось – це справжні патріоти Неньки Батьківщини.

На даний час багато міст і сіл України є окупованими, а деякі – зруйнованими та стертими з лиця Землі.

Там, де були дитячі майданчики, житлові будинки, алеї, парки, зараз руїни, згарища, попелища… 

Боляче дивитись, як на руїнах лежать обгорілі дитячі іграшки, якими донедавна гралися діти. Росіяни не перестають обстрілювати міста ракетами. Вони б’ють по лікарнях, житлових будинках, школах та садочках, говорячи, що це були «ваєнниє аб'єкти». Вони вбивають людей незалежно від віку, статі та статку.

Вбивають всіх, аби знищити нашу націю, як генетичний код України. 

Світ на це все дивиться і нічого не може зробити, хоча і робить багато для нас. Більшість країн світу підтримують Україну і допомагають нам зброєю, танками, літаками, іншою військовою технікою, а також гуманітарною допомогою. Я вважаю, що якби сильні країни світу хотіли зупинити російського «монстра», то вони давно б це зробили.

Війна принесла велику кількість смертей та збитків, але водночас вона змогла об’єднати українців, як ніколи.

Усі почали волонтерити, допомагати нашим військовим, один одному, тим самим показуючи свою повагу до військових та любов до своєї рідної землі.

Я теж долучаюся до волонтерства і роблю все, що в моїх силах: плету сітки, беру участь у шкільних благодійних ярмарках, виготовляю обереги та листівки нашим військовим.

Моє найбільше бажання – це Перемога моєї України над російським ворогом.

Я хочу, щоб нарешті всі жили в мирі, спокої та любові, щоб діти не чули звуків вибухів, свисту ракет та шуму шахедів. Хай життя в моїй країні повернеться в довоєнні часи, коли рідна земля здригалася від сміху та тупоту дитячих ніжок, щастя закоханих, сімейних радісних свят, а не від вибухів, стогону, плачу…