Після початку війни у місті почалась паніка, всі люди виїжджали. Після прильоту ракети до школи я вирішила евакуюватись. Лише місяць я змогла жити поза рідним будинком, тому повернулась додому. Зараз працюю. Боюсь за життя рідних та дітей. Основне задання зараз – це вижити. Я не знаю, яке майбутнє буде у моєї доньки, бо не зрозуміло, куди йти навчатись. Дуже хочу, аби дітям повернули молодість, бо вони – наше майбутнє. Мене шокує кожен день, бо гинуть люди. Своє майбутнє бачу лише у мирному українському Краматорську.