Я з Херсонської області, Бериславського району. Мені 63 роки. Ми жили добре, працювали. Нелегко було, але весь час ми жили нормально. Хто не лінувався, той все мав. А зараз дуже стало важко: дуже багато будинків розбило в селі. Ми ховаємося по підвалах. 

Я ніколи не могла подумати, що наші сусіди будуть таке з нами робити. Не могла в це повірити. Я весь час була вдома, тільки на операцію виїжджала, бо заболіла. Зараз живу сама: чоловік помер, діти виїхали. Дуже страшно і немає куди їхати.

Шокувало, як поруч попадало. Моя сусідка постраждала, і в мене вікна вилетіли. Але в сусідки більше шкоди зробили. І як школу розбомбили, то в двір все сипалося. 

Я в підвалі сиділа, а все сипалося. Думала, що в мене хата посипалася. До ранку не могла дочекатися, щоб подивитися, чи є хата.

Я думала що буде дуже погано з продуктами. Думала, голодувати будемо, але дякувати Богу, нам дуже допомагають, гуманітарну допомогу дають. Я не очікувала, що буде все так добре. Тільки якби не стріляли! Світла, правда, немає вже більше ніж рік. Водичка є, привозять. Бутильовану привозять, все є, тільки перемога нам треба і мир.

Нам тільки миру хочеться, і більше нічого не потрібно.