Ми з Донецької області, з міста Красногорівка. Мені 42 роки, сім’я у мене невелика. Дім наш згорів, наразі проживаємо в Павлограді на Дніпропетровщині.

У нас на Донбасі війна раніше почалася, але я найбільш запам’ятала 22 жовтня 2022 року, коли у нас дім згорів.

Шокує загибель людей, втрата майна і житла. Кількість людей, які залишилися скаліченими. Шкода дітей, які не навчалися з 2014 року. Яких ми спеціалістів отримаємо, якщо у них навіть немає навичок з однолітками спілкуватися?

Ми виїхали своїм авто. Забрали з собою тварин і поїхали. Всі спогади залишилися в квартирі, яка згоріла. Забрали тільки один альбом з фото, а дитячі фотографії згоріли.

Павлоград - найближче спокійне місто від нас. Адже ми плануємо повернутися додому. Тут наші родичі були, які раніше по роботі сюди приїхали. І ми до них приєдналися.

Хотілося, щоб люди мали змогу повернутись до своїх домівок, щоб у дітей залишилася хоча б частка дитинства, щоб люди відчували себе захищеними, забезпеченими, щоб мали змогу заробляти гроші і не втрачали в один день те, що накопичували роками.