Мені 72 роки. Я пропрацювала 45 років на залізній дорозі, потім - на заводі, і касиром в Ощадбанку була. В мене є син, онук. Чоловіка 16 років назад похоронила.

24 лютого я була вдома, на п’ятому поверсі. Як почали бомбити, то я все почула. Почало громихати - я прокинулася, відчинила вікно і все побачила.

У нас тут довго не було нічого. 24 березня мене племінниця вивезла. Я хотіла бути вдома, але вони з чоловіком настояли і мене вивезли. Але я вже назад повернулась.

Бахнуло пару днів назад коло школи, де ми жили. І вікна всі вилетіли коло дома. Я прокинулась від першого вибуху та й бігала по хаті, бо страшно було.

Я часто хворію, в лікарні лежу. Якби швидше війна закінчилася! А то б’ють по Снігурівці.