Гутнік Надія, 15 років, с. Мар’янівка, район Більмацький, Запорізька область, Мар’янівський ЗЗСО, 10 клас
Вчителька Тихонова Алла Олександрівна
Коли почалась війна, я була ще безтурботною дитиною, яка не розуміла серйозність цієї проблеми. Пам’ятаю, як ми з батьками увечері дивились новини, де показували, як люди влаштовували мітинги на Майдані Незалежності. Для мене це нічого не означало, але з обличчя батьків було видно, що це не просто фільм, а справжнє життя. Все одно, безтурботна дитина не мала гадки, як виглядає війна, у той час все тільки починалось…
2014 рік. Майдан. Багато поранених, вбитих, мітинги, новини з жахливими видовищами, але все це було тільки через телевізор. І ось у моєму житті почалася справжня війна…
Через наше село почали проїжджати воєнні машини та навіть танки. Тоді я зрозуміла, що у моїй країні почався фільм жахів.
У школі, коли розповіли про фронт, це було жахливе життя простих українців. У дитинстві ми дивилися фільми про Другу світову війну, тоді ми навіть не здогадувались, що все це може бути у нашій країні.
Зараз на фронті досі йде війна. Я б хотіла, щоб все це скоріше закінчилося миром. Адже через цю війну матері залишилися без синів, діти – без батьків, Україна втратила багато захисників. Я вважаю, що українці не заслуговують на таке життя.
Хоч я ще не дуже розумію у політиці, але точно знаю, що війна – це не тільки проблема для нашої держави, а й для нашого ворога. Нам залишається тільки сподіватись на краще, але я буду вірити у те, що війна завершиться не чиєюсь перемогою, а миром між двома дружніми країнами.
