Три місяці я прожив під обстрілами. Росіяни постійно бомбили місто. Не було води, світла та газу. Мене шокувало, що на старості років прийшло таке життя. Я виїхав до Запоріжжя. Пенсія у мене маленька, ледь вистачає. Як далі жити, я не знаю. Дружина після інфаркту, дуже хворіє. Немає нічого хорошого. Добре, що дають гуманітарну допомогу. Харчуємось дуже скромно. Мій будинок поки цілий, там живе моя донька. Щовечора ми спілкуємось. Донька не хоче залишати хату, аби не пограбували. Сподіваюсь, що я зможу повернутись додому після закінчення війни.