Я пережила окупацію та отримала статус «дитини війни», оскільки моє здоров’я постраждало внаслідок повномасштабного вторгнення в моє місто.

Мій тато - військовий сапер Національної гвардії України. Він брав участь у бойових діях, і я дуже важко переживаю розлуку з ним. Одним із найстрашніших моментів для мене стало те, коли тато пішов на війну, а також загибель мого дядька в Бахмуті. Особливо важко було в день, коли ми його ховали.

Я пам’ятаю вибухи біля нашого дому, вибиті вікна та моменти, коли мама накривала мене собою, намагаючись захистити під час обстрілів.

Зараз у Сумах справжнє пекло. Щодня на місто летять керовані авіабомби, щодня хтось помирає. Нас бомбардують майже безперестанку. Через постійні вибухи неможливо нормально спати, їсти й просто жити. Ніколи не знаєш, чи залишишся живою.

Усе пережите дуже вплинуло на мій психологічний стан. Через постійні вибухи я стала нервовою, почала боятися гучних звуків. Я так чекаю повернення тата, мрію обійняти його.

Попри всі труднощі, я продовжую займатися вокалом. Я призерка міжнародних вокальних конкурсів та олімпіад. Цього року єдина з усього міста пройшла на «Чорноморські ігри Dity Help», а також отримала відзнаку від міністра молоді та спорту.

Я дуже люблю спілкуватися з однолітками, але зараз навчання у школі відбувається лише онлайн, тому мені бракує живого спілкування.

Найбільше мені хочеться хоча б ненадовго відпочити від постійного страху та тривоги, відновити нервову систему й побути у спокої. Просто виспатися без повітряних тривог, вибухів і страху за власне життя.