З початком повномасштабної війни наше життя кардинально змінилося. Нове місто, розлука з батьком, який підпорядкований Міністерству оборони України, постійний страх і необхідність проходити психотерапію — усе це стало частиною нашого життя.

До 24 лютого 2022 року ми жили неподалік від місця роботи чоловіка, поблизу військових підприємств, лісосмуги та Білгородського шосе. До Бєлгорода було лише 13 кілометрів по прямій.

Із перших днів повномасштабного вторгнення ми опинилися в небезпеці. Ворожа авіація літала просто над нашими будинками та запускала ракети. Одна з них влучила в наш під’їзд. На щастя, вона не здетонувала. Біля наших будинків обстріляли всі автомобілі. Навколо залишалося багато нерозірваних мін, яких не було видно під снігом.

Ми з донькою стали свідками страшних подій у лютому 2022 року. На жаль, через специфіку роботи її батька я не можу розповісти всіх подробиць того, що нам довелося пережити.

Усе це сильно вплинуло на наш психологічний стан. Нам довелося пройти через емоційне виснаження та психотерапію. На сьогодні ми вже пропрацювали пережите, але потреба у відпочинку та відновленні залишається.

Моя донька дуже сором’язлива й надзвичайно чутлива. Проте, коли почувається в безпеці, стає відкритою, товариською та балакучою. Вона займається бодіфітом у спортивному залі, любить малювати, слухати музику й танцювати.