Наше життя розділилося на «до» і «після». До повномасштабного вторгнення наші діти жили своїм прекрасним життям. Ми з чоловіком завжди намагалися зробити все, щоб подарувати їм щасливе та світле дитинство. Але після початку війни все змінилося.

У перші місяці повномасштабного вторгнення чоловіка призвали на військову службу, і діти дуже важко переживали розлуку з батьком.

Війна не оминула й нашого населеного пункту. Ми змушені були ховатися в підвалі, де діти чули автоматні черги та вибухи, які нещадно руйнували їхню психіку. Наші захисники вступили в бій з окупантами, і, на жаль, діти стали свідками страшних подій у нашому селі. І це відбувалося неодноразово. Ми з чоловіком намагаємося зробити все можливе, аби пережите залишилося для наших дітей лише страшним сном.

Одним із найстрашніших днів у нашому житті, напевно, назавжди залишиться 18 березня. Хрещений батько нашого сина, наш кум і найкращий друг мого чоловіка, під час виконання бойового завдання підірвався на міні. Він вижив і цілий тиждень боровся за своє життя в лікарні.

Тричі його серце зупинялося, але він продовжував триматися. На жаль, 18 березня його серце зупинилося вчетверте, і цього разу лікарям уже не вдалося його запустити. Богові він знадобився раніше.

Для нашого сина ця втрата стала надзвичайно важкою, адже хрещений був дуже близькою людиною для всієї нашої родини. Мій чоловік також тяжко переживав смерть найкращого друга.

Попри все пережите, наші діти залишаються активними та допитливими. Вони люблять проводити час на свіжому повітрі.

Синові Вові подобаються бокс і карате, а донька Мілєна займається танцями. За характером Вова сором’язливий, тоді як Мілєна має виражені лідерські якості.

Обидві дитини розумні та добре навчаються, але водночас відчувають значне навантаження. Через постійні повітряні тривоги та вибухи над нашими головами кожен день їхнього життя супроводжується стресом, що негативно впливає на їхнє ментальне здоров’я.