Мосейчук Аліса, 9-а клас, Спеціалізована школа із поглибленим вивченням англійської мови» № 3

Вчитель, що надихнув на написання есе — Смекаленкова Тетяна Володимирівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів війни – багато це чи мало? В історії людства були війни, що тривали десятиліттями та навіть понад століття. Людство весь час потерпало від воєнних конфліктів. Однак ми не були очевидцями тих подій, а дізнавалися про війну з підручників історії, відеохронік або документальних фільмів, всерйоз не замислюючись над тими жахіттями. Ніхто не міг подумати, що на нас чекає найбільш довга та кровопролитна війна на території Європи та й ще в епоху сталого прогресу, у ХХІ столітті.

Лихо прийшло зненацька! Російська армія блискавично напала на нашу мирну країну 24 лютого 2022 року, це був звичайний робочий день. Люди, лягаючи спати напередодні, будували плани на завтра, але прокинулися вже в іншому, ірраціональному, світі. Ранок настав недобрий та похмурий. Усюди рвалися артилерийські знаряди, було чутно крики та плач дітей та малят. Багато дорослих не змогли дістатися на роботу, припинив свою роботу транспорт. Нам сповістили, що навчання продовжиться в онлайн - режимі. Я сама, прокинувшись того ранку, зрозуміла, що настав кінець мирному дитинству, в душі все ж плекала надію на те, що це дуже швидко скінчиться нашою перемогою.

Минали день за днем, ставало все тяжче перебувати в рідному Торецьку. Ми з матусею ходили ховатися на ніч до п’ятиповерхівки поруч, бо в нашій двоповерхівці не було підвалу. Особливо закарбувалася в моїй пам’яті безсонна ніч з 3 на 4 березня2022 року, саме тоді стався масштабний обстріл нашого району повним пакетом градів,

будинок дрижав, це був, наче землетрус, ми встигли вискочити до під’їзду впали на підлогу, а дорослі прикрили нас своїми тілами. Ми всі молилися, благали Бога про допомогу.

Ніколи не забуду як калатало моє серце від великого сплеску адреналіну, ноги ставали, немов ватні, я почала заїкатися. В голові крутилася одна думка : « Я ще дуже юна, треба вижити попри все». Сусіда нашого сильно оглушило, град влетів в його домівку, коли він спав на дивані, та застряг поруч із ним у обшивку дивану, лише декілька кроків врятували його від смерті. Його було поранено вісімнадцятьма залишками знаряду. Попри це він прибіг до нашого будинку, щоб врятуватися від повторного обстрілу.

Ми з матусею прийняли рішення виїздити з міста, тоді ще не було евакуаційних автобусів і ми діставалися до Дніпра своїми силами. В нас не було достатньо готівки, щоб придбати два квитки і мати взяла мене на руки, ми їхали на одному сидінні.

По дорозі заливалася слізьми за своїм домом, за залишеними трьома кішками. Про них ми попросили потурбуватися сусідку, тітку Тетяну. В неї самої була захмарна кількість тварин, про яких вона піклувалася: 20 котів та 7 собак.

Згодом ми почали їй допомагати із кормом для тварин. Вона до останнього піклувалася та ховала їх від небезпеки.

Доїхавши до Дніпра, ми з матусею відчули себе у більшій безпеці та комфорті. Бо

у нас із початку повномасштабного вторгнення не стало ні води, ні світла, ні опалення, ні газу. Люди готували на багатті, гріли воду на чай.

Декілька разів ми змінювали помешкання, бо поруч із нами були стратегічні об’єкти. Згодом мій батько пішов на фронт, а ми на деякий час виїхали за кордон, до Польщі. Однак повернулися додому, бо немає миліше рідної сторони. Чекаю щодня, що звільнять мій рідний Торецьк, відбудують наше рідне шахтарське містечко!

1000 днів - дуже символічна цифра, саме стільки разів Шахерезада розповідала казки султану, чим зберегла собі життя. Вірю, що невдовзі Україна переможе, встане з колін і буде квітучою трояндою, що своїми шипами не дасть себе на поталу російській орді!