Я дуже хвилювалась за своїх дітей з перших днів війни. Обстріли на Сумщині тривають постійно. З продуктами були складнощі, хліб тривалий період не завозили в магазин. Бувають перебої зі світлом. Я працюю на переїзді. Одного разу потрапила під обстріл. Залізницю росіяни накривали «Градами». Я не можу передати свій стан. Просто впала на підлогу та молилась. Так було не один раз. На місяць я виїжджала до Сум, але потім повернулась. Не можу залишити рідну домівку, кожного дня чекаю закінчення війни. Моя душа щомиті болить за дітей.