Віра Черкашина, 1 курс, ВСП "Фаховий коледж зв'язку та інформатизації Державного університету інтелектуальних технологій і зв'язку"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Борик Ірина Дмитрівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

24 лютого 2022 року стало днем, який поділив наше життя на “до” та “після”. Вибухи, тривоги, потоки новин — усе змінилося в одну мить. Та разом зі страхом і тривогою з’явилося щось інше — бажання допомагати, підтримувати, бути поруч. Ця сила взаємодопомоги стала тим, що змінило не тільки обставини, а й самих людей.

Ми живемо в селі в Одеській області. З початком повномасштабної війни наша школа долучилася до збору допомоги для військових і постраждалих. Учні приносили продукти, засоби гігієни, теплі речі. Я теж кілька разів носила до школи крупи, консерви, цукор, чай. Ми з мамою намагалися ділитися тим, що мали — трохи з дому, трохи куплене в магазині. Це були невеликі обсяги, але ми знали, що навіть така допомога важлива. Разом з іншими учнями ми допомагали сортувати принесене, пакувати все в коробки. Деякі діти писали маленькі записки зі словами підтримки, і ми вкладали їх у пакунки. Було приємно відчувати, що навіть у селі, далеко від бойових дій, ми можемо бути корисними й наближати перемогу, хоч і маленькими кроками.

Однією з історій, яка мене особливо вразила, стала подія, пов’язана з маминою подругою — пані Оленою. Вона живе в іншому селі неподалік. У березні 2022 року вона прихистила у своєму домі родину з Миколаєва — жінку з двома дітьми, які тікали від постійних обстрілів. Їм не було куди податися, і пані Олена без вагань запропонувала свою допомогу. Хоча її будинок був невеликий, вона зробила все, щоб родина почувалася комфортно. Діти пішли до місцевої школи, а ми з мамою та іншими односельцями допомагали — хто продуктами, хто одягом, хто просто добрим словом. Мама частенько передавала домашні закрутки, а я ділилася з дівчинкою своїми зошитами, олівцями та книжками.Ця історія глибоко запам’яталася мені. Я побачила, наскільки щирою та сильною може бути підтримка. Пані Олена не чекала подяк чи винагороди — вона просто зробила те, що вважала правильним. І саме в таких простих, але щирих вчинках відкрилася справжня єдність українців. У тяжкі часи ми не відвертаємося один від одного, а стаємо ближчими.

Ця війна змінила кожного з нас. Вона змусила зрозуміти, що сила — не лише в зброї чи армії, а й у звичайних людях, які не залишаються осторонь.Допомагаючи іншим, ми самі стаємо сильнішими. Особисто я переосмислила багато речей. Те, що раніше здавалося звичним — мирне небо, спокійна ніч, теплий дім — тепер має зовсім іншу цінність. А ще я зрозуміла, що навіть у найтемніші часи людяність не зникає, а, навпаки, проявляється ще яскравіше.Я вірю, що ця єдність, яка народилася у важкі часи, не зникне. Вона залишиться з нами і після перемоги — у взаємній підтримці, в повазі, в бажанні будувати майбутнє разом. Я впевнена, що наша країна стане сильнішою, бо ми — сильні разом.