Образ Вікторія

9 клас, Литвинівський ліцей

Вчителька, що надихнула на написання – Сувид Алла Петрівна

Війна. Моя історія

Сьогодні Україна переживає дуже нелегкі часи, адже в нашій Батьківщині продовжується війна через агресію з боку Росії. Кожен українець має свою історію війни. Хтось під час її є волонтером, хтось займається благодійністю, але кожен з нас вніс великий вклад в очікувану перемогу. Звісно немає такої людини, яка до сьогоднішнього дня не чула звуки вибухів та обстрілів , не спускався у бомбосховище - це реаліті нашого життя.

Усе частіше з уст кожної людини можна почути слова «війна», «тривога», «бомбосховище». Є місця в Україні, які постраждали і страждають досі- це села та міста, що пережили окупацію і ті, що страждають від обстрілів. Багато житлових будинків, приміщень, садочків знищені повністю, але найбільшою проблемою є загибель українського народу.

У лютому 2022 року, коли прокинулась, я не могла подумати, що почалася повномасштабна війна в Україні . Як ні в чому не бувало збиралася до школи, але згодом дізнавшись про війну не могла усвідомити-війна.

Ми в окупації були близько місяця, було страшно через звук ракет, польоту літаків.

Кожна хвилина проходила так повільно… тривожність, страх, який сковує із середини, що тяжко рухатися . Так ми жили, у темноті. Але ми зі своєю сім'єю підтримували один одного та надавали мужності і терпіння.

Цілий місяць ми жили без світла та газу. Було тяжко, тому що важко готувати їжу та було прохолодно, але ми живі і це саме головне, що може бути взагалі.

Звісно, продукти харчування закінчувалися, було нелегко. Постійні обстріли нашої Батьківщини закарбуються в моїй пам'яті на все життя, ці події ,які залишаються в душі кожного українця. Хто б міг подумати , що ми переживаємо часи коли в нашій країні йде війна.

Довгий тиждень ми намагалися виїхати з нашого села, але наші перші спроби були невдалими. Але все ж таки ми змогли це зробити, завдяки людям, які наражали себе на небезпеку, допомагали та проводили зелені коридори для безпеки.

Саме вони допомогли мені та моїй сім'ї. Я дуже рада, що в мене є родичі, які прийняли та прихистили мене,сестру та маму на доволі тривалий час. Приїхавши на вокзал ми чекати декілька годин, хоча і виїхали з місця окупації, але все ж таки був внутрішній страх цих подій, які довелося пережити. Звісно, я дуже скучала за своєю рідною землею та своїм домом. Довгі та нескінченні три місяця я була далеко від свого місця проживання, не знаючи чи повернуся я колись туди, чи ні. Повернувшись додому, я була на сьомому небі від щастя. Я була рада, що в нашому селі все було нормально. Кожного дня два роки поспіль я переживаю за наших воїнів, які віддають своє життя для своєї Батьківщини. Я начебто згорала, дізнаючись про нові зруйновані будинки, шкоди, садочки тощо. Мені було сумно через те, що там могли були люди, які загинули або отримати серйозні травми. В це неможливо повірити, але на жаль це реаліті нашого життя.

Ще недавно всі українці посміхалися, радіючи безтурботно. Але в один день все змінилося раз і назавжди. Саме двадцять четвертого - життя кожного українця змінилося назавжди, воно розділилося на до та після, коли почалася війна. Багато сімей виїхали з країни, для того, щоб захистити себе та своїх дітей. Але є і ті, хто залишився та пішов обороняти державу та незалежність України. Найстрашніше: переживати той страх, від чого так і хочеться, щоб нарешті все закінчилося і більше ніколи не відчувати того, що відчував тоді. Багато моментів, які назавжди закарбується в моїй пам'яті. Це ті моменти, про які не хочеться навіть згадувати. В цей день я подорослішала на багато років, в той момент я думала не тільки про себе, а й про свою родину. Зараз Україну стріляють, надаючи їй рани, які кровоточать, але наші герої її лікують задля спасіння незалежності України. Вороги, які раніше називались нашими братами, зараз вбивають наших військових та мирних зовсім безневинних людей. Та як шкода маленьких діток, які загинули від рук ворога. Війна змінила й навіть зруйнувала життя кожного українця, в том числі й мене. Я змінила свої погляди, зрозуміла того, чого не розуміла раніше.

Я ніколи не забуду очі людей, які в паніці намагалися швидше перейти міст і опинитися на землі, яка є нашою. Ніколи я б подумати не могла про те, що побачу війну, про те, що буду спускатися в підвал через повітряну тривогу, просинатися серед ночі через постріли.

Цей день, змінив все подальше життя для моєї сім'ї. Вже ніколи не буде так, як раніше. Але життя продовжується ,тому не потрібно впадати духом, а продовжувати рухатися вперед задля своєї держави. Я вважаю, що кожен з нас зробив свій вибір у поглядах на майбутнє життя, а також великий вплив війни вплинув на світогляд кожної людини в цілому. Кожна людина має усвідомити, що зараз в Україні йде повномасштабна війна і не слід нехтувати повітряними тривогами , а одразу йти в безпечне місце. Не робіть помилок , які можуть призвести до трагічних наслідків!

Війна продовжується, і головна мрія кожного українця - Перемога. Головне вірити в перемогу і вона обов'язково настане. Адже тільки наші з вами сили можуть змінити все. Головне всіма можливостями допомагати нашим воїнам, томущо вони рятують нас, а ми повинні допомагати їм.

Наш народ є сильна нація, яка може зробила більше, ніж хтось може собі думати.

Слава Україні!