Волочаєва Алєкса

10-ЛК, Комунальний Заклад"Вінницький Ліцей №7 імені Олександра Сухомовського

Вчителька, що надихнула на написання – Тетяна Кудлаєнко Федорівна

Війна. Моя історія

Війна-жахлива подія в історії нашої країни, де є боротьба і за території, і за власне життя та психічне здоров’я. Коли батьки нам кажуть: «Про війну краще дізнаватися з книжок»,-на мою думку, усі з цим погодяться, оскільки, читаючи про війни, наприклад Першу або Другу світові, ми не думаємо про загрозу, порівняно з реаліями, у яких ми зараз проживаємо. Людські втрати, окуповані міста та села-це реалії нашого сьогодення.

24 лютого 2022 року…П’ята година ранку…Чуються звуки вибухів… Батьки телефонують усім родичам, особливо дядькові, який проживає у Києві. У цей же день, який «розтягнувся» на місяці, він із сім’єю приїхали у місто Вінницю. Ми почали усі разом жити в невеличкому будинку. Було багато випробувань, але наша згуртованість, підтримка один одного, надія на краще та радість від успіхів наших воїнів на фронті, дали нам віру в перемогу.

Мої відчуття та емоції моїх батьків непросто пояснити словами. Нам було важко усвідомити той факт, що в нашій країні почалася війна, оскільки все сталося миттєво й несподівано. Новини, які з’являлися в інформаційному просторі, було складно проаналізувати. Не буду приховувати те, що жити разом, двом сім’ям в одному маленькому будинку було хоч і приємно, але іноді доводилося терпіти незручності: мені і сестричці, проживати з двоюрідними братами було весело та цікаво, на відміну від батьків, які мали забезпечувати дві сім’ї. З часом навіть і ті веселощі стали приносити певний дискомфорт, пов’язаний з протиріччями в характерах. Незважаючи на труднощі, ми почувалися разом у безпеці та не хвилювалися за рідних.

Як і більшість людей, ми з часом поступово пристосувалися до війни. Під час повітряної тривоги ми користуємося правилом «двох стін», замість укриттів, а про повітряні тривоги можна дізнатися з соціальних мереж.

Жодні обставини не змогли нашкодити навчанню, адже ми розуміємо, що в майбутньому хочемо стати освіченими людьми, щоб приносити користь своїй країні.

Під час повітряних тривог, я із сестричкою доводилося писати на підлозі при світлі настільної лампи. Наш собака, як і більшість мав б ховатися й боятися ракетних атак, але він замість цього, «летів» на двері і був готовий всіх покусати, коли чув звуки вибухів.

Ми не хочемо жити в постійному страху та в очікувані жахливих звісток. Тому ми вирішили урізноманітнити життя, сповнене хаосу. З покращенням ситуації в місті ми почали виходити на сімейні прогулянки, відвідувати гуртки та зустрічатися з друзями. Я продовжила займатися з репетиторами по: хімії, української, англійської та німецької мов. Для покращення фізичного розвитку я виконувало вправи самостійно, використовуючи відео з YouTube. Я стала задоволена власною фігурою та пластичністю свого тіла. Нещодавно я почала відвідувати танцювальний гурток, і це мені приносить велике задоволення та допомагає в урівноважити психічне та фізичне здоров’я.

Я переживаю жахіття війни, але непохитно вірю в нашу перемогу. Воєнний час змінив життя багатьох людей. Таку згуртованість наша історія відчула вперше. Стільки чоловіків стали на захист своєї родини та країни.

Ми почали донатити на допомогу нашим військовим, у школах діти та дорослі плетуть сітки для захисту військової зброї. Також надсилаємо харчі із засобами гігієни, тобто спільними зусиллями ми допомагаємо нашим хлопцям.

Кожного дня, о дев’ятій годині ранку, по всій Україні влаштовують хвилину мовчання на знак пам’ять про полеглих захисників, які втратили своє життя заради нашого майбутнього. Маю велику надію, що усі сім’ї дочекаються захисників, всі землі звільнять. Слава Україні!