Зайцева Марина, 16 років, учениця 11-А класу школи №168, м. Київ

Вчителька, що надихнула на написання - Діденко Світлана Петрівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

2014-й… 2022-й… І от я знов, затиснувши вуха та згорнувшись калачиком, молюсь в коридорі. За інших обставин причини такого дійства були б доволі задовільними. А зараз не летіли б тільки над будинком із жахливим свистом та гулом снаряди. Як пам'ятаю: тремтить мати, тремтять руки, ноги, здригаються стіни, кіт десь сховався, шокований таким хамським, занадто гучним втручанням у його розмірене життя.

Питання віри для восьмирічної мене тоді ще не було вирішено, але що тільки не зробиш, щоб не отримати ракету у вікно? Надія залишається тільки на Нього. Згодом мій дитячий досвід у релігії став у пригоді і сприяв моєму перевтіленню в занадто оптимістичну та відчайдушну людину. Чесно кажучи, так набагато легше впоратися з такими ситуаціями, коли не ти відповідальний за тривалість свого існування...

І от я знов, шість років потому, на майже тому ж місці з моєю родиною. Але скільки всього змінилось: переїзд до Києва, нова школа та друзі, незвідані простори для саморозвитку, початок більш усвідомленого життя, як то я його ідентифікувала. Єдине, що залишилось невідступним - це тягар втрат, несправедливості, страждань, що впав на плечі й долю українців і триває, на жаль, не перше сторіччя.

Перед "черговою ракетною атакою Києва" в мені змішалися страх, нервове виснаження та дитячий відчай. І знову сиджу коридорі й не можу стримати хворобливого реготу, бо… Коли? Цей. «Цирк». Скінчиться? Ну а що, чому б усім недолугим клоунам нарешті не зібрати свої речі та не вирушити на гастролі з квитком в один кінець, кудись у всесвіт "Зоряних війн", якщо вже так руки чешуться погратися зі зброєю...

"Я ничего не боюсь: я с Мариуполя", - такими словами мати навчила мене відповідати на будь-які життєві виклики.

Запевняю вас, що цей вираз став моїм особистим кредо, а прислівник "неможливо" залишається поза моїм полем зору. Я у свої 16 років стала дорослою дівчинкою, яка швидко відчула різнобарвність життя.

Не сумніваюсь: крилата фраза кота Леопольда залишиться девізом усіх часів і народів. Але коли людство все-таки визнає, що цінність - в простоті, а війна - це про самогубство, котячий заклик відживе свого віку.