Мені 32 роки, я постраждала від тої війни клятої. У мене четверо діток, наймолодшому - рік. Ми проживали з дитиною два місяці в підвалі, як у наш дім прилетіло. Зараз потихеньку свій будинок ремонтуємо.

У перший же день почали стріляти. Я була розгублена, не знала, що робити і куди з дітьми тікати. 

А коли росіяни підійшли ближче, то страшно навіть згадувати, що тоді було… Страшно було за дітей, лякала невідомість. 

Ми нікуди не виїжджали, постійно сиділи на місці. Але нічого, все пережили. Хлопці відбили наш край.

Нам допомагають гуманітаркою, водичку возять. Війна на нас дуже негативно вплинула, але потихеньку справляємося. Я стараюся забути все, що було.

Моє майбутнє – це дітей підняти, і щоб війна скінчилася.