Це було в четвер. Уночі ми прокинулися від вибухів. Я думала, що то сусід грюкнув дверима, а коли вийшла – побачила червону заграву. І стояв сильний гул.

Дуже шокувало, як орки ходили по хатах. Навіть у комоди з нижньою білизною заглядали. То зброю шукали, то Бандеру. А потім, коли нас звільнили, село дуже обстрілювали, там неможливо було жити, і я  виїхала під Харків до дочки. Зятя сестра приїхала і забрала мене. 

Я в чому була, у тому й виїхала. Усе кинула, навіть курей, і поїхала. 

Я вже повернулась додому. Переживаю, бо син мій на війні. Відразу в нас було світло, а зараз немає, тому що орки з тієї сторони Дніпра б’ють. Світла нема вже понад рік. Вода є. Хлопці гарно працюють, поставили генератор, ми збираємо гроші на дизель, і вода в нас є. Нам гуманітарну допомогу привозять. І сьогодні теж отримали.