Ми з чоловіком - кадрові військові. Із початком повномасштабного вторгнення нам довелося відвезти дітей у безпечне місце до бабусі, а самим повернутися до виконання військового обов’язку та продовжити захищати рідну землю від російських загарбників.

Найстрашнішим для мене назавжди залишиться 24 лютого 2022 року, коли я відвозила дітей до бабусі, розуміючи, що маю повернутися у стрій. Попереду була війна та повна невідомість. Я не знала, чи повернуся живою і коли знову зможу побачити своїх дітей.

Тривалий час мої сини жили без батьків. Розлука, нове середовище, інша школа та відсутність мами й тата поруч дуже негативно вплинули на їхній психоемоційний стан.

Мої сини мають різні характери та захоплення. Ілля більш інтровертний, цікавиться мотоциклами та любить тренуватися в спортивному залі. Іван емоційно чутливий, захоплюється футболом і також відвідує тренажерний зал.

Зараз найбільше мене хвилює стан невизначеності, у якому перебувають діти. Їм важливо зрозуміти себе, свої інтереси та знайти відповіді на запитання: «Хто я? Чого я хочу? Куди рухатися далі?»

Мені дуже хочеться, щоб мої сини мали можливість краще пізнати себе, визначитися зі своїми бажаннями та впевненіше рухатися вперед.