Морально дуже важко жити на території, де постійно тривають обстріли. Через небезпечну ситуацію діти не можуть їздити на змагання, а до нашого міста також не приїжджають учасники з інших регіонів.

Одним із найстрашніших днів для нашої родини стало 24 лютого 2022 року. Тоді всі члени сім’ї опинилися в різних куточках України: син перебував на змаганнях у Полтаві, чоловік був у відрядженні в Броварах, а я залишалася в Сумах. Ми не мали можливості зустрітися, і кожен намагався врятуватися, як міг.

Ще одним страшним моментом став випадок, коли російські військові зайшли в автобус, який курсував із Сум до Глухова. Син, побачивши їх, буквально побілів від страху. Ми й самі тоді не розуміли, що буде далі. Ця подія стала для дитини важким психологічним потрясінням.

Мій син емоційно чутливий, але зовсім не сором’язливий. Він любить спорт, займається футболом і регбі, а також грає на гітарі.