Із самого початку стало зрозуміло: все змінилося. У голові були думки: "Це не сон?" А потім почалися обстріли. Спочатку рідко, потім - щодня. Росіяни взяли село в окупацію, перевозили техніку. Масово ходили по хатах, заламували руки людям без розбору. Я доньку не випускала на вулицю. Ніхто не був у безпеці. Не було світла, води та газу. Було дуже важко. Я вимушена була вивезти дитину, щоб не сталося біди. Я думаю, що війна ламає не тільки стіни. Вона ламає людей. Зникає тепло, зникає віра. Залишається тільки триматися. Я сподіваюсь, що скоро настане мир. Дуже хочу повернутись додому.