Війна почалася раптово. Я спочатку просто стояла біля вікна, слухала, як десь гримить. А потім стало ближче. І почався страх постійний. Такий, що не заснути. Обстріли стали звичною справою. Летіло і в центр, і в край міста. Іноді так голосно, що вуха закладало. Стіни тріщали. Люди сиділи в підвалах цілодобово. Це був жах. Магазини й аптеки закрилися, але поки що жити терпимо. Я часто згадую, яким було життя раніше. Все було так просто. Я збираюся виїжджати, оскільки фронт наближається. Не уявляю, як буду жити поза домом. Хоча зараз мене шокують вибухи. Страшно залишатися під обстрілами.