Хоменко Оксана, 16 років, учениця 10-Б класу Петропавлівський ліцей №1

Вчитель, що надихнув на написання есе: Стародинова Оксана Вікторівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Двадцять четвертого лютого дві тисячі двадцять другого року, приблизно о п’ятій ранку, Росія розпочала війну з Україною. Згадую цей день з жахом. Усі в нашій сім’ї ще спали. Зранку тато ввімкнув телевізор і повідомив страшну новину, яка транслювалась по всіх каналах телебачення. Це був початок війни.

Я не могла усвідомити, що таке могло статися саме між Україною і Росією, бо до останнього вірила і сподівалася на мирне врегулювання усіх суперечок. Спершу я подумала, що це якийсь злий жарт, та коли усвідомила, що це жахлива дійсність, то мені стало моторошно і страшно. Я розуміла, що війна принесе багато смертей мирних жителів та великі руйнування нашої держави. Цей стан, не усвідомлення, у мене був перші дні. Я не могла зрозуміти, чому це відбувається. Та все ж глибоко в душі я мала надію, що все схаменеться уже за декілька неділь. Та нажаль цього не трапилося. У день, коли розпочалась війна, а також протягом місяця, моя родина почувалася морально виснаженою. Не зрозуміло було, що буде далі, які потрібно робити дії, і що взагалі відбувається. Коли вмикали телевізор, то новини дуже страхали і не можливо було ні на чому зосередитися. Тому телевізор майже не дивилися, щоб в сім’ї було менше паніки. Дуже страшно було бачити, як над домівками пролітають військові літаки.

Життя кардинально змінилося. Не можна було, як раніше сходити прогулятися, бо була комендантська година і батьки хвилювалися. У домівках ввечері потрібно було дотримуватися світлового режиму і намагатися якомога менше користуватися світлом, або ж затулити щільно вікна. На вулицях стало менше людей, а вночі взагалі було темно і моторошно.

З початком повномасштабної війни найбільше мене приголомшило те, з якою агресією реагували жителі Росії на хід війни. Вони навіть не бачили того, що на Україні гинуть мирні жителі і діти, а стверджували, що це «не війна, а звільнення». Дуже вражало те, як російські військові знущалися над полоненими і над цивільними людьми. У їх діях відчувалася агресія і ненависть до людей. Вони прийшли на Україну з метою грабувати і вбивати, і аж ніяк не «асвабаждать», як вони говорили.

Мир для мене сьогодні може означати тільки одне – можливість жити повноцінно, працювати, ростити дітей і не боятися за життя своє і своїх близьких. Тому мир – це найцінніше, що ї у світі.