Бородуля Тимофій, 8 клас, Ялинцівська гімназія

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кривошапка Надія Павлівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Я й досі виразно пам’ятаю той ранок. Щойно прокинувся - і замість звичних слів про сніданок та школу почув тривожний мамин голос: «Швидко одягайтеся, ми їдемо до бабусі».

Але не в гості, а щоб ховатися у погребі від вибухів. Почалася війна…

Тривожний мамин голос, короткі, але чіткі фрази тата, метушня в квартирі, поспішний збір важливих речей і документів - усе це відбувалося під далекі звуки вибухів.

Наша родина мешкала в місті Куп’янськ - невеличкому, але затишному місті з власним ритмом життя, де все здавалося звичним і спокійним. Для нас із братом це була школа, до якої ми щойно повернулися після карантину через коронавірус, додаткові заняття з англійської мови, волейбол і секція з туризму. Але війна прийшла раптово. Наше життя, наш звичний світ звузився до меж одного подвір’я - єдиного місця, де на той момент було відносно безпечно.

Ми все частіше чули розмови дорослих про те, що ця безпека - лише ілюзія, особливо коли в місті з’явилися військові з автоматами та велика кількість техніки, яка їхала не на парад, а з жахливою метою - вбивати мирне населення.

Після трьох довгих місяців окупації - без зв’язку, світла, води та можливості спокійно жити - батьки прийняли рішення виїжджати з окупованої території. Єдиний шлях у той час - це шлях у 3500 кілометрів через Росію, Латвію, Литву, Польщу до вільної України.

Дорога була складною.

Ми провели в дорозі шість діб, зупиняючись на ночівлю просто на узбіччях доріг, у машині, не знаючи, що чекає попереду.

Але на нашому шляху, навіть у ворожій країні, зустрічалися люди, які були готові допомогти й дійсно допомагали. Коли ми дісталися латвійської території, нас зустріли волонтери з чаєм, ковдрами, турботою та можливістю відпочити в нормальних умовах.

Уперше за довгий час наша родина спала в безпеці - без страху.

Тоді я зрозумів: допомога - це не завжди щось велике. Іноді достатньо теплого чаю чи безпечного місця для сну. Я зрозумів, що таке справжня чоловіча дружба, коли друг тата, з яким він навчався в інституті і з яким останнім часом спілкувався тільки телефоном, прийняв нас у себе вдома і дав усе необхідне для життя. Я зрозумів, що для того, щоб допомогти людині, не потрібні гроші чи якісь матеріальні цінності - достатньо щирого бажання підтримати в потрібний момент.

Я мрію повернутися до мирного Куп’янська.

Але для цього кожен із нас має робити свій внесок - зокрема, підтримувати наших воїнів, які щодня наближають перемогу.