Горбенко Аліса, 1 курс, ВСП "Запорізький фаховий коледж комп'ютерних технологій НУ "Запорізька політехніка"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Шувалова Юлія Вікторівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Життя кожного з нас розділилося на «до» і «після» 24 лютого 2022 року. Повномасштабне вторгнення в Україну змінило не лише зовнішній світ, а й нас самих — наші цінності, пріоритети, щоденні звички. Змінився погляд на життя, на людей, на те, що дійсно має значення.

У цій новій реальності ми навчилися бути сильними, об'єднаними, людяними. І головне — допомагати.

Наша родина з перших днів війни не залишалася осторонь. Ми усвідомлювали, що кожен може зробити свій внесок у спільну справу: хтось бере зброю до рук, а хтось — плетіння сіток, приготування їжі, теплі речі чи ремонт транспорту. І кожна справа важлива, бо разом — ми сила.

У перші холодні місяці, коли тисячі людей були змушені тікати з рідних домівок, ми почали допомагати біженцям.

Збирали теплий одяг — куртки, светри, шкарпетки, взуття. Часто самі розкладали все по розмірах, сортували, прали. Передавали речі у волонтерські центри або безпосередньо людям, які цього потребували. Було боляче дивитися в очі матерям з дітьми, що втратили дім, але в той же час — надихала їхня вдячність і віра.

Також ми долучилися до підтримки військових. Один із наших родичів має досвід роботи з технікою, тому ми ремонтували транспорт для військових — хтось приносив деталі, хтось допомагав руками, а інші збирали кошти. Машини, які ще вчора стояли поламаними у дворі, сьогодні вже везли бійців на передову.

Це було справжнє відчуття важливості — ти щось зробив, і це реально рятує життя.

Ми передавали продукти, готували домашню їжу, яку потім волонтери відвозили на позиції. Борщ у банках, вареники, печиво — здавалося б, дрібниці, але для хлопців і дівчат на фронті це було відчуття дому, підтримки, турботи. Я власноруч робила браслети для військових — прості, з бісеру чи ниток, але кожен мав у собі тепло моїх рук. І одного разу військові на знак вдячності подарували мені сухпайок.

Це був дуже символічний момент: взаємна вдячність, обмін турботою.

Ми також долучилися до великої ініціативи — збору пластикових кришечок для виготовлення протезів. Це здавалося такою малою справою — просто не викидати кришки, а складати їх у коробку. Але коли дізнаєшся, що з них виготовляють протези для поранених військових — розумієш, що це щось велике. Ми залучили сусідів, друзів, навіть школу. Кожна кришечка — це крок до відновлення чийогось життя.

Усе це змінило мене. Я навчилася відповідальності, співчуттю, активності. Побачила, наскільки ми всі взаємозалежні і як багато може зробити звичайна людина, якщо має серце. Ми стали ближчими один до одного — не лише в родині, а й у громаді. Ми об’єдналися не лише страхом, а й надією, турботою і вірою в перемогу.

Допомога — це не лише про речі чи гроші. Це про підтримку, про людяність, про серце. Іноді достатньо теплого слова, обіймів, усмішки. Іноді — теплої куртки або миски борщу. Але в кожному жесті є сила, яка змінює світ. І наш внесок — це крапля в морі великої спільної перемоги.

Сьогодні я точно знаю: навіть у найтемніші часи можна бути світлом для інших. І саме в допомозі — наша справжня сила.