Олена Василівна з татом виїхали з Маріуполя, коли життя у місті стало надзвичайно складним

24 лютого я спала вдома в Маріуполі, але о сьомій ранку мені подзвонила подруга і сказала, що почалася війна. Два місяці ми з вісімдесятичотирирічним батьком жили у підвалі. А моя мама не могла спускатись з нами у підвал, тому залишалась у квартирі на п’ятому поверсі. Ми постійно бігали до неї під обстрілами.

Як і усі, ми ходили за водою та дровами, готували їжу на вогнищі.

На жаль, мами не стало дванадцятого квітня. Ми поховали її за будинком і поїхали з міста.

Наразі я живу з батьком, хоча до війни жили окремо. Мені пощастило, що робота у мене є.

Мій чоловік лишився в Маріуполі, бо доглядає своїх батьків, а брат з сім'єю мешкає у Моршині.

Коли під час евакуації ми побачили перший блок-пост України й наш прапор, то усі почали радіти, аплодувати й плакати.

Про війну мені нагадують речі мами та ліхтарик, який був зі мною у підвалі.