Під час повномасштабного вторгнення Наталія жила у Великобританії. В Маріуполі знаходилися мати та брат на інвалідному візку. 

"Закордонних паспортів мати та брат не мали. Брат був на візку. Він приїхав до шпиталю №1, поки його не розбомбили. Машина була, але брат не міг водити. За кермом був один з пацієнтів діалізу. Спочатку виїхали до Донецька. Потім брат дістався Грузії. 

А мати жила на "Східному". Зв'язок пропав. У квітні я побачила відео, де вона сиділа на лавочці з сусідкою. Ми зрозуміли, що мати жива. 

Я не їла, не пила. В новинах ВВС наживо показувало, що відбувалося в Маріуполі. Побачила контакт групи, яка допомогла людям. Ходили по адресах, передавали інформацію. Мені дуже пощастило. Хлопець прийшов до мами. Передав ліки. І сказав їй, щоб вона там і залишалася. Адже за нею приїдуть та вивезуть.

Я сказала, аби вона брала найцінніше. Я знайшла людей, заплатила 50 тисяч гривень. За нею приїхали двоє у військовій формі на машині з літерою Z. Вони повезли її до Новоазовську. Там маму пересадили в таксі. Жінка і чоловік везли її до Грузії. Мати зустрілася з братом. І потім їм дали дозвіл на в'їзд до мене", - розповіла Наталія.