Моя родина з Херсону і тому, коли почалася війна, ми були перші, хто відчув це зло і відчай, безсилля і страх, і під час окупації і коли виїжджали з рідного міста з дітьми. В той час нашій онучці було місяць від народження, старшій доньці був 21 рік, а меншій – 17 років. Цей жах стоїть і наразі перед нашими очима: і коли ми тікали від цих уродів під час окупації (сумні спогади) і коли ми виїжджали.

Ці нелюди стріляли по нас, коли ми заїхали в те місце, куди, на їх погляд, не можна було заїжджати.

Коли ми зустріли наших українців, були сльози радості. Але травмовані серця і душі залишаються з нами на все життя!

Дякуємо всім Вам за Ваше розуміння, і моральну, і душевну підтримку! Нехай Божа справедливість покарає цих безумців!