Городинська Галина Василівна, вчитель
Опорний заклад "Ромоданівський ліцей"

Моя Україна майбутнього

Наша нація сильна, як ніколи. Ми знаємо, що робити під час сирен, як надавати першу допомогу, як не боятися. Я мрію про час, коли більше не буде сирен. Коли не треба буде ховатися у бомбосховищі. Мрію про Перемогу. Її будемо святкувати усім світом! Уявляю міжнародний флешмоб: одягнуті у вишиванки українці усього світу вшанують героїв війни, запалять свічку. Прикладуть долоню до серця, тихенько прошепотівши: «Героям Слава!»

Україна після війни розквітне. Ми відбудуємо кожен будинок і посадимо багато квітів, встановимо меморіали героям у кожному місті України. Це все буде після війни.

Наша країна залишиться цілісною та суверенною, адже кожен з нас патріот, справжній українець, що готовий віддати життя заради своєї Батьківщини.

За останні пів століття український народ бачив і пережив те, що не бачила і не переживала жодна нація в світі за останні роки. На наших очах геноциду українського народу. Окупована Буча та Ірпінь, жорстокий Ізюм та голодний Маріуполь. Розбомблені культурні пам’ятки, що стояли тисячоліттями. Влада обов’язково почне їх відбудовувати, а я планую відвідати Національний літературно-меморіальний музей Г.С. Сковороди, що його розбомбили російські орки. Удар був прицільним – снаряд влучив просто в дах будівлі. За мить спалахнула пожежа, яка випалила музей зсередини.

Наша армія, яка вважалася однією з найслабших, перетворилася на одну з найсильніших та вмотивованіших армій світу. Відважно захищаючи жінок та дітей бійці отримують надійну підтримку від держави, волонтерів та й самих жителів різних територій. Після перемоги зросте вклад держави у армію, навчання бійців та стажування за кордоном аби переймати досвід у американців чи Ізраїлю. Наші бійці мають іти на війну у повному обладнанні і зі зброєю у руках аби впевнено захищати суверенні кордони нашої держави.

Українська нація має героїчне минуле за плечима, а також молоде обличчя. Талановиті, молоді, сильні, незламні, вмотивовані та безстрашні українці змінюють історію сучасної України. Незалежність – це найперше мова, вона є таким же важливим символом, як прапор, герб і гімн. Інтелектуально - культурний розвиток в контексті української мови після війни виступає як національний феномен, на тлі повномасштабного вторгнення Росії. Саме зараз в українському суспільстві збільшується кількість талановитих письменників, художників, кінорежисерів, що сприяє зародженню непереборної сили об’єднати народ.

Одні говорять про зміну назв вулиць, видалення російських творів з програми, знищення культурник пам’яток, на кшталт пам’ятника Пушкіну, а інші не готові до таких змін. Усі російські пам’ятки буде знищено, а вулиці будуть перейменовані, адже Україна зараз має своїх героїв, яких варто вшанувати.

Що стосується мене, то я дуже люблю свою рідну мову. Люди-на живе в оселі своєї мови. Щойно вона заговорить, стає зрозуміло її освітній та культурний рівень. Українською говорять у транспорті, магазинах, закладах, що надають свої послуги. Українська мова стала престижною і я радію з цього приводу, бо хочу аби вона заполонила усі сфери життя.

Говорять, що мова – це душа народу, багатостраждальна душа, яка постійно потерпає наругу. Лише ми з вами можемо змінити хід історії та полегшити її біль. Зробити з мови не багатостраждальну жінку, а щасливу, сучасну та усміхнену дівчину. Все в наших руках.

Осінь, ти тут? Коли я роздумую , ти підкралася непомітно, постукала тихо… Спершу зачинила нам вікна, через котрі стіни нашого дому дихали теплим літом. Нагадала, що у шафі схований м’який бавовняний плед жовтогарячого кольору, привезений із якихось мандрів у дуже теплі країни. Так хочеться чаю, гарячого, з запахом м’яти та висушених з літа трав. І трохи весни до чаю,- набрати ложкою, приправити медом, перемішати дзвінко. Тоді стає затишно, і якось по-особливому спокійно. Перемога...