Бочевар Ірина, учениця 9 класу Вікторівського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів імені Героя Радянського Союзу С. П. Кобця Маньківської селищної ради Черкаської області
Вчитель, що надихнув на написання есе - Патика Раїса Іванівна
Війна. Моя історія
Я маю Право на життя… І гадки не мала, що колись така думка буде мене переслідувати. Але ні! Вона стала девізом моєї життєвої дороги.
Я маю Право на життя ! Адже мені, найстаршій дитині в родині, треба знайти потрібні слова, щоб пояснити найменшому братикові, де його татусь…
Може, він став хмаринкою? Ось глянула на небо — а над нашою хатою велика , периста хмара. Але не грізна, а добра-добра, м’яка і ніжна Здається, вона хоче огорнути нас теплом, вберегти від біди. Мабуть, це наш добрий татусь, сильний і найкращий, так про нас турбується, хвилюється про найменшого Богданчика і ніяк не може почути наш голос, бо, може, вже на Небі…
Проганяю таку думку, бо наш татко — живий!
Через російську збройну агресію проти України він відразу став на захист Батьківщини. Війна зруйнувала наше мирне життя, ввірвалася злим вихором і зруйнувала плани на майбутнє…
А ми так мріяли всією сім’єю відвідати Карпати, все чекали, поки підросте Богданчик , щоб скуштувати чисту джерельну воду синіх гір.
І ось — така страшна трагедія! Жодної звісточки від татка! Де він? Живий? У полоні? Коли відгукнеться? Коли повернеться? І яку дати відповідь на безкінечні питання братика: «А де тато?», «А коли приїде татко?» Так крають серце ці питання…
Я маю Право на життя! Я маю допомагати мамі. Так хочеться запевнити згорьовану матусю, що настане мир і буде все добре, як колись, до страшної війни .Наш добрий татусь повернеться додому і в хаті запанують спокій, щастя й радість.
Я маю право на життя! Кому ж ,як не нам ,молодим, відбудовувати свою державу, берегти мир на Землі, зміцнювати свій рід, нести у світ радість і любов, ставати гідними громадянами нашої країни — мирної України! Квітучої держави! Європейської країни!
