Мені 42 роки. Я з міста Лозова Харківської області. Маю дружину й доньку. Дружина – інвалід першої групи.

24 лютого я був на роботі. Про початок війни дізнався з новин. У перші дні війни не вистачало продуктів. Я годував доньку й дружину, а сам не їв. Дякую людям, які ділилися хлібом. 

Після ракетного удару по Будинку культури брат вивіз нас у Лебедин Сумської області. Ми виїжджали в колоні з близько ста автомобілів.

Вдячні родичам за те, що прихистили нас. 

Я думаю, що війна триватиме доти, доки путін буде при владі. Найкращим днем у моєму житті буде той, коли припиняться обстріли. Мрію про мирне майбутнє.