Мені 29 років. Маю дружину, півторарічну доньку і сина, якому невдовзі виповниться рік. Дружина – інвалід дитинства. Ми мешкаємо в селі Калюжне Сумської області. 

24 лютого мені зателефонував друг і сказав, що почалася війна. Дружина тоді була на третьому місяці вагітності. Ми сиділи в холодному погребі, тому вона втратила дитину. 

Не було світла. Через це ми не могли качати воду. Ходили по неї до тих людей, у кого були генератори. 

Я їздив за тридцять-сорок кілометрів, щоб отримати для дітей гуманітарну допомогу. 

По сусідньому полю їздили танки. Я дуже переживав за дітей. Боявся влучання у будинок. Хочеться спокійного майбутнього.