Мені 64 роки. Я мешкаю в місті Дніпро. До війни працювала. Зараз живу лише на пенсію. Допомагаю людям, чим можу. Плету сітки, передавала військовим через волонтерів одяг і продукти, перераховувала гроші. Близько восьми місяців тому приймала у себе переселенців: бабусю, її доньку й онука. 

Про початок війни я дізналася від меншого сина. Він зателефонував мені 24 лютого, о пів на шосту ранку. Я до останнього не вірила в те, що сталося. Була настільки розгублена, що в першу ніч не могла заснути. 

Найбільше мене шокує, скільки людей загинуло й гине до сих пір. Коли бачу поранених чи загиблих, плачу.

На початку війни не було світла, води, опалення, однак це не критично порівняно з тим, як страждали люди в інших регіонах. Комунальні служби швидко все відновили.

Я дуже хочу, щоб війна завершилася цього року.  Дуже поважаю наших військових і вірю в них.