Війна принесла в наше життя страх, істерику та жах. Сам початок повномасштабного вторгнення згадується як щось жахливе, до чого неможливо було підготуватися.

Дітям ми відразу розповіли, що почалася війна. Пояснили, що тепер особливо важливо слухати батьків і серйозно ставитися до небезпеки. Якщо потрібно бігти в укриття, треба робити це швидко, не зволікаючи і не ставлячи зайвих запитань.

Один із найстрашніших моментів стався під час обстрілу, коли навколо летіли уламки ракет. Я була з двома дітьми на руках і не знала, куди бігти та де сховатися. Ми присіли під парканом і чули, як зовсім поруч із нами падають уламки. У той момент залишалося тільки притискати дітей до себе і сподіватися, що нас не зачепить.

Пережите сильно вплинуло на психологічний стан дітей. З'явилися постійна тривога та замкненість у собі. Навіть коли безпосередньої небезпеки немає, страх, який вони пережили під час війни, залишається з ними.