Литвиненко Тарас, 11 клас, Великоканівецький навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» Чорнобаївської селищної ради Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кононенко Світлана Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна, яка прийшла до мого дому 24 лютого 2022 року, змінила все. Звук вибухів, сирен, панічні новини - все це заповнило повітря з першого ж дня. Невпевненість, страх і шок, здавалося, охопили кожну клітину тіла. Перші години і дні були суцільним хаосом. Неможливо було усвідомити, що реальність, у якій ми звикли жити, миттєво зруйнована. Найгірше було те, що війна, завжди десь далека і невидима, тепер стала повсякденністю.

У перші дні війни страх переповнював кожного. Я бачив людей навколо - своїх сусідів, знайомих, які за лічені хвилини перетворилися з тих, хто веде звичайне життя, на людей, готових захищати свою землю та своїх близьких. Хтось із них пішов до лав Збройних сил України, а хтось - став волонтером, щоб допомагати нашим захисникам.

Усе, що було звичайним і буденним, тепер перетворилося на боротьбу за нашу державу.

Моїх земляків війна теж не обійшла стороною. Вони втратили свій комфорт, але знайшли сили для нових викликів. Я бачив, як ті, хто раніше не тримав у руках зброю, ставали воїнами. Вони залишили свій звичний спосіб життя заради того, щоб вибороти майбутнє рідній землі. Їхній приклад мотивував мене також шукати, як  можу бути корисним для тих, хто захищає мій дім.

З перших днів війни я активно долучився до волонтерства. Допомагав плести маскувальні сітки для військових, передавав теплий одяг для переселенців.

У школі ми з однокласниками формували пакунки для військових, куди клали все необхідне: хімічні грілки, солодощі, чай, каву, браслети-обереги, запальнички, патріотичні малюнки. Кожен набір символізував нашу вдячність і підтримку. Коли ти розумієш, що твоя допомога, хоч і невелика, але є вагомим внеском у перемогу – це надихає діяти ще більше. Також я з однокласниками неодноразово брав участь у різних шкільних акціях, збираючи кошти для наших захисників на рації, засоби гігієни, продукти харчування та інше.

Окрім цього, ми з татом виготовляли окопні свічки: заливали віск, вставляли картонні заготовки у залізні банки. За два роки війни ми зробили більше трьох тисяч штук.

Скоро вже зима, тому військові чекають на чергову партію «тепла». Вдома ми підготували більше п'ятисот заготовок. У вільний час я допомагаю татові гнути заготовки для скоб, які потім він з небайдужими односельцями виковує та передає на фронт для будівництва укриттів. Також допомагаю своїми знаннями. Зацікавленість дронами з'явилася в мене ще в перший рік війни, коли мій старший брат, пройшовши відповідне навчання в ізраїльських спеціалістів, потрапив у легіон оператором БПЛА. Нещодавно я мав можливість побувати на вишколі, де навчали не лише управляти дронами, а й вести радіоелектронну боротьбу проти ворожої техніки, розбирати, паяти та ремонтувати їх.

У цьому мені допомагав американець Джеймс Віш – колишній співробітник NASA, що був нашим інструктором. Він передав мені цінні знання, за допомогою яких тепер я зможу навчити ще багатьох людей.

Тисяча днів війни - це не просто час. Це історії, переповнені болем, але й гордістю. Це люди, які знайшли в собі сили змінитися заради спільної мети. Кожен із нас, хто долучився до цієї боротьби, незалежно від того, на якому фронті він знаходиться, робить свій внесок у перемогу. Слава Україні!