Петрова Дарія, 11 клас, Великоканівецький навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» Чорнобаївської селищної ради Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кононенко Світлана Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна - це не лише боротьба на полі бою, це щоденна боротьба в серцях людей, які залишилися вдома, і тих, хто захищає свою країну. Тисяча днів війни стали випробуванням не лише для воїнів, а й для всіх нас, адже ми також відчули зміни, які неможливо було передбачити. Мій шлях відліку війни почався 24 лютого 2022року, у перший день, коли мирне життя обірвалося.

Я пам'ятаю той четвер, як не пішла до школи, як мій брат Вадим одразу ж пішов захищати Батьківщину, як по тілу пробіг табун мурах від перших новин про війну, які шокували кожного українця.

Як багато інших, спочатку відчувала страх і безпорадність. Новини про початок бойових дій надходили зі швидкістю світла, і я не могла повірити, що це відбувається з нами, що гинуть невинні люди, які просто борються за свою країну та її незалежність. Проте з часом ці почуття змінилися. Згодом усвідомила, що, незважаючи на страх, ми маємо бути сильними, щоб зберегти надію і підтримувати один одного. Війна навчила мене відваги та внутрішньої сили.

Я бачила, як люди, які пережили найбільші втрати, знаходять сили продовжувати жити та допомагати іншим. Це надихало мене щодня.

Тому з перших днів війни я почала робити все можливе, що могла, аби надати допомогу військовим та цивільним, які постраждали від жорстокої війни. Удома зі своїми сестрами плели маскувальні сітки, що так потрібні воїнам. Також наша школа організовувала різні волонтерські збори. Продукти, гроші, одяг - все це передавали людям та військовим, які потребували допомоги. Для військових ми виготовляли окопні свічки та розпалювачі. За можливості донатила на придбання автомобілів та ліків. Разом зі школою допомагали волонтерській організації «Койоти», які з 2014 року своїми силами допомагали військовим на Сході.

Для моральної підтримки я разом із однокласниками створювали малюнки для військових та плели браслети-обереги.

Зараз у школі  збираємо пластмасові кришки від пляшок, які будуть перероблені та входитимуть до складу протезів. Але ми також не забуваємо про воїнів, які загинули, захищаючи нас та рідну Україну. Кожного ранку о 9 годині вшановуємо пам'ять усіх полеглих хвилиною мовчання. Ця війна навчила мене цінувати мир, життя, свободу та спокій. Я вірю в те, що ми зможемо відбудувати країну, яка пережила так багато. І кожен з нас - це частинка цієї відновленої історії. І коли піднімемося з колін, це буде не просто відновлення, а новий етап. 1000 днів війни - це тисяча  історій, тисяча втрат, тисяча надій, тисяча розбитих домівок.

Я вірю, що ми подолаємо всі труднощі, відбудуємо все, і наше майбутнє буде світлим.