Кравченко Діана, Черкаська медична академія

Вчитель, що надихнув на написання есе - Шатило Світлана Сергіївна 

«1000 днів війни. Мій шлях»

Коли 24 лютого 2022 року я прокинулася від звуків вибухів, мені здавалося, що це якийсь страшний сон. Але реальність виявилася ще жахливішою. Тоді я й уявити не могла, що ця війна триватиме так довго і змінить життя кожного українця, включаючи мене. Перші дні були наповнені шоком і страхом. Ми з родиною ховалися в підвалі, намагаючись осмислити те, що відбувається. Соціальні мережі та месенджери розривалися від повідомлень друзів і знайомих.

Хтось тікав на захід країни, хтось за кордон, а хтось залишався, щоб захищати свій дім. Я вирішила залишитися в рідному місті і допомагати тим, хто цього потребує.

Вже за кілька місяців стало очевидно, як змінюється система охорони здоров'я в умовах війни. Волонтерство стало новою нормою, а взаємодопомога - основою виживання. Я почала працювати волонтером у місцевій лікарні, допомагаючи медперсоналу доглядати за пораненими та хворими.

Війна згуртувала українців як ніколи раніше. Люди почали більше цінувати свою країну, мову та культуру.

Водночас, з'явилися нові виклики для медичної системи - нестача ліків та обладнання, необхідність лікувати бойові поранення, психологічні травми. Особисто для мене ці 1000 днів стали часом переосмислення власної ролі в суспільстві. Я зрозуміла, що моя майбутня професія медсестри - це не просто робота, а покликання, особливо в такі складні часи.

Одним з найважливіших висновків, які я зробила за цей час, є те, що війна змінює людей не лише зовні, але й зсередини.

Багато хто переглянув свої життєві цінності, почав більше цінувати мир, родину та просто можливість жити. Водночас, з'явилося багато психологічних проблем - посттравматичний стресовий розлад, депресія, тривожність стали поширеними явищами. Я бачила, як люди втрачали здоров'я, дім, близьких, але знаходили в собі сили жити далі.

Ця стійкість українського народу вражає і надихає.

Зараз, після початку повномасштабного вторгнення, я бачу, як змінилася наша система охорони здоров'я. Ми стали більш ефективними, навчилися працювати в екстремальних умовах. Але водночас ми втомлені від постійного напруження, від втрат, від невизначеності майбутнього. Мій особистий шлях за ці 1000 днів був нелегким. Були моменти відчаю і безнадії, але були і моменти гордості за своїх колег-медиків, за їхню самовідданість і професіоналізм.

Я навчилася цінувати кожен мирний день, кожну можливість допомогти пацієнту.

Як майбутня медсестра, я розумію, що наслідки цієї війни ми будемо відчувати ще довгі роки. Нам доведеться вирішувати багато складних проблем - від лікування фізичних травм до подолання психологічних наслідків війни. Але я вірю, що ми впораємося з цими викликами.

Ці 1000 днів змінили мене і змінили українську медицину. Ми стали іншими - сильнішими, досвідченішими, більш готовими до будь-яких випробувань.

І хоча шлях до повного відновлення системи охорони здоров'я ще довгий, я впевнена, що ми пройдемо його з гідністю і вийдемо переможцями. Моя мрія - стати висококваліфікованою медсестрою і робити все можливе для здоров'я наших громадян у вільній і мирній Україні.