До війни в мене була щаслива, любляча родина - чоловік, син та я. В мене було все, щоб радіти життю. Коли був вільний час, їздили на відпочинок - в Залізний порт або в Генічеськ на море, на вихідні смажили шашлики. Але якось вранці зайшов чоловік до спальні і каже - почалася війна, а я й не чула вночі вибухи на аеродромі в Чорнобаївці...

А потім почався жах. Поки орки йшли на Херсон, схудла на десять кіло від жаху, вибухів. Спала в коридорі на полу. Через місяць вирішили евакуюватися, згадувати не хочеться, як було страшно, залишилися без речей, які брали з собою, опинилися в чужому селі на Вінниччині - голі, босі, без нічого.

Через рік повернулися в Херсон, він вже був звільнений, спочатку по трохи обстрілювався, а потім знову цей жах, страх, нерви на межі, чоловіка забрали на війну, нещодавно поховала брата, який загинув, його мобілізували раніше. Дуже тяжко, нерви не витримують!