Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Олександр Мироненко

«Вибухи, стрілянина в селі з ранку до ночі. Гинуть люди»

переглядів: 945

Мені дуже пощастило, що я вже дорослий. Мені 16 років. Отже, тринадцять років мого життя прожив в мирі та спокої.

«І ось усе закінчилось»

Я добре пам’ятаю роки, коли був маленьким. За мною доглядала моя бабуся, яка з великою любов’ю піклувалася про мене. Щасливі роки початкової школи, а потім навчання в старшій школі.

Навчання для мене – велика втіха і радість. Я навчався і навчаюсь з любов’ю, з великим бажанням. Особливо люблю згадувати ігри у футбол, теніс. А поїздки з концертами, спортивні змагання в місті Попасна – це велике щастя для нас, школярів. Ми з радістю брали участь у житті школи, району.

І ось все закінчилось, цілих три роки нерадісного життя. Вибухи, стрілянина в селі з ранку до ночі. Гинуть люди, дорослі і діти. Не стало мого дядька Контіль Віталія, якому було тільки 39 років. Загинув від вибуху снарядів у дворі будинку.

Вибухи, стрілянина в селі з ранку до ночі. Гинуть люди

Стала інвалідом сусідка тітка Валентина, яка лишилася без ноги від вибуху снарядів на подвір’ї. В нашому селі залишилося двоє дітей напівсиротами, бо їхній батько теж загинув під час сильних обстрілів.

Не впізнали ми своєї школи – розбитий спортзал, вибиті вікна, повністю знесений дах, осколками посічені стіни.

В будинок моєї бабусі теж попав снаряд, і через нього залишилися лише руїни.

Вибухи, стрілянина в селі з ранку до ночі. Гинуть люди

Постраждали всі мешканці села.

«Їли те, що знайде матуся»

Але в роки АТО було тяжко виживати нам, дорослим і дітям. Їли те, що знайде матуся: варили картоплю, огірки, сухарі, бо магазини не працювали. Не було підвозу хліба, продуктів харчування.

З будівель неможливо було вийти, пішки до міста не дійти. Батьки старалися мене нагодувати та стареньку мою бабусю, якій вісімдесят років. А самі з татом їли те, що прийдеться.

«Допомога була своєчасна, ми завдяки їй не голодували»

Я добре пам’ятаю першу допомогу Ріната Ахметова, як ми раділи кожному пакету круп, цукру, олії, борошна. Допомога була своєчасна, ми завдяки їй не голодували.

А маленьким діткам навіть давали різні солодощі.

Я зараз ще більше ціную шматок хліба, бережу його, бо я дійсно зрозумів його ціну.

Милосердя, гуманітарна допомога! Я по-новому зрозумів значення цих слів. Тому буду виховувати в собі всі моральні якості, допомагати іншим людям. Людяність, доброта притаманні Штабу Ріната Ахметова.

Спасибі, що поряд із дорослими ви допомагали і нам, дітям.

Я обіцяю бути добрішим, і в тяжкі хвилини прийти на допомогу і дорослим, і дітям.

Щиро вдячний Рінату Ахметову, який став для мене взірцем людяності, доброти.

З повагою, Сашко Мироненко, моя бабуся Антоніна та мама Тетяна і батько Сергій

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Троїцьке 2014 2017 Текст Історії мирних діти
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій