Мені 62 роки, ми з сім’єю живемо у Слов’янську. Не виїжджали, тут і знаходимося - в селищі Мирному. 

Про початок війни дізналися з телебачення, коли включили телевізор. Дуже сумно було, звісно.

Світла інколи не було. Викладали пічки самі і готували на вулиці. Виживали, як могли. Сусіди поруч були, так що ми разом все пережили, слава Богу. Працюємо зараз потихеньку. Допомагаємо друг другу, разом тримаємося.

Діти залишилися без роботи. Тяжко виживати, але ми стараємося.

От ці всі обстріли шокували. Це ж страх! Зовсім поруч наші захисники нас захищали. Страшно було і тяжко було думати, що прилетить по нас від росіян.

Приємно, що всі наші сусіди стали дуже дружні. Всі труднощі долали разом, ніхто не від кого не відвертався.

Надіємося що цей жах скінчиться, і все буде у нас добре.