Я далекобійник. Повернувся з маршруту, з рейсу. Приїхав на базу, поставив машину. Вийшов хазяїн і сказав, що почалася війна, а я нічого й не знав. 

У мене двоє маленьких діток: доньці сім років, сину - вісім місяців. Ризикувати я не став. Ми з Гуляйполя виїхали 17 березня. Виїжджали з колоною, яка вивозила автобусами людей. Ми разом із ними поїхали своїм автомобілем. Виїжджали туди, де було безпечніше. Їхати далі, ніж у Запоріжжя, немає ні фінансів, ні можливості.

Труднощі з житлом, бо в нас у Запоріжжі немає нікого. І фінансові труднощі. Якісь маленькі підробітки є, але постійної роботи немає. А жінка в декреті.

Дуже дякую волонтерам, усім хабам за те, що є і памперси для дитини, і продукти для дорослих. 

Нас друзі підтримували, волонтери. Є світлі моменти. Жінка з волонтерами спілкувалася, і нам допомагали. 

Я втратив роботу, будинок. Усе залишилося в Гуляйполі. Шокує, що я через якогось старого маразматика мусив кинути свій будинок, все залишити і їхати незрозуміло куди.

Я хочу і мрію, щоб війна скінчилася якомога швидше. Дуже хочеться повернутися додому, тому що тут фінансово дуже важко.