24 лютого ми вдома були, спали зранку. Ніхто такого не очікував. У нас дитина неповнолітня, і ми виїхали ще в березні, бо дуже було лячно дитині.

Найважчим було зважитися на евакуацію. З дому поїхати – це найважче. Та й ми на той момент не знали, куди їхати. 

Вивозили ще й інших діток: з нами їхала моя подруга з двома дітками. Важко було в дорозі, тому що затори були великі.

Дякувати Богу, нам рідні допомагають, і чужі люди теж, тому я не буду жалітися, що ми зіткнулися з серйозними труднощами. Приємно вражає наш український народ, ставлення людей. Мені зустрічаються тільки гарні люди.

Нас люди пустили до себе в порожній будинок за комунальні, тому тут і живемо зараз. Роботи у нас немає. Чекаємо на хороші новини і хочемо повернутися додому.