З початком повномасштабного вторгнення наше життя розлетілося на друзки. Весь період з 24.02.22 до 06.05.22 став для нас суцільним кошмаром, після чого я вивезла своїх дітей в безпечнішу область. Моє життя тепер повністю пов'язане з допомогою армії - я пішла працювати волонтером у ГО ТЕНЕТА, де ми плетемо сітки й кікімори для наших захисників. Війна сильно розкидала та змінила мою родину. Мій старший син був військовим. Старшій доньці, як тільки виповнилось 18 років, теж підписала контракт, а через 2 роки вийшла заміж за співслуживця і народила сина. Середня донька була змушена поїхати за кордон, молодша зараз готується вступати на педагога, а молодший син ще зовсім маленький і ходить у садочок.

Найстрашніші події відбулися в середині березня 2022 року, коли ми ще перебували вдома. Тоді ми з дітьми стояли в черзі по хліб, і ззаду проїжджали окупанти на БТР. Їхня зброя була направлена прямо на мирних людей - всі заціпеніли від жаху і боялись, що нас просто зараз розстріляють. В іншому магазині пережили не менший шок, коли один із загарбників зі зброєю став упритул позаду моєї доньки.

Ці події нанесли глибоку психологічну травму дитині. Зараз молодша донька намагається лікувати душу творчістю - вона активно займається бісероплетінням, щоб хоч якось відволіктися від пережитого жаху, який назавжди залишився в нашій пам'яті.