Галина Григорівна побула під бомбардуваннями в  Оріхові й виїхала до Запоріжжя, де хоча б працює ПВО.

Я мешкала в місті Оріхів Запорізької області, на лінії вогню, де зараз прифронтова зона. Чоловіка мого контузило. До нас як прилетіло в хату, розбило нам усе, повибивало. Обстрілюють наш Оріхів весь час. 

У підвалі нас п'ятеро сиділо: і сидячи, і полулежачи спали, а на нас сипалось. Сусідка моя, з 38-го року, казала: «Це моя друга війна. Фашисти не такі жорстокі були». 

Спали ми в хаті і у підвали бігали. Кидали касети на мене зверху і земля сипалася, як  я бігла у подвал.

Я написала по інтернету сестрі чоловіка в росію: «Що ж ви робите?» А вона: «Ми вєрім своєму прєзіденту - он правільно с вами поступаєт». А що ми йому зробили? Рашисти найперше почали бомбити по елеватору, потім школи розбомбили, дома, лікарні… Все побите, немає нічого живого. Там бомблять всім: і КАБами закидають, і дронами, і касетами – усім.

Я у 2023 році виїхала в Запоріжжя і зареєструвалася як переселенець, а чоловік не схотів. У нього там три хати розбило: його дім, доньчин, будинок сина. Чоловік сказав: «Буду тут, в підвалі». А тоді вночі був у хаті - воно прилетіло і контузило. Син його у лютому привіз до мене. Чоловік у мене лежав, інсульт взяв його декілька разів. У листопаді помер. Ми його кремірували, син капсулу ту забрав і підкопав до моїх батьків на кладовище. 

Свата розірвало на городі, другої свахи синові відірвало ногу, як йшов з туалета. Війна наробила нам великого горя.

Моя донька зараз у Польщі з онуком, син в Оріхові сидить в підвалі. Ну, він там ще працює, допомагає людям - вивозить все на Запоріжжя. Ще в Оріхові доглядає наші хати: накриває брезентом, вікна забиває. У доньки коло двору застряг снаряд і не розірвався, і навпроти моєї хати – те ж саме. Визивали мінерів, МЧСників, витягували.

Мені 73 роки і в мене опухоль в голові, я ледве ходжу. Виїхала до Запоріжжя, бо тут ПВО стоїть і відбиває. Хоча тут також прилітає, ну не так, як в Оріхові. На старості здоров'я немає, ще й такий жах, ще й не в своїй хаті… Все життя прожила на землі, а тепер в квартирі сиджу.

Я вірю в нашу владу, вірю Зеленському, Залужному, Сирському. Я була в шоці, коли Крим мовчки віддали. В Донецьку десять років йдеться війна, а я все рівно вірю, що ми переможемо і я повернуся в свій рідний Оріхів, хоч я уже і стара. Там немає ні світла ні води ні газу, вся газова система побита, всі труби. Хочу дочекатись перемоги і подивитись, чим воно це все закінчиться. Вірю що, ми переможемо - нам поможуть.