Із дітьми, чоловіком та матусею Олена жила поблизу автостанції, Центральний район Маріуполя. Жінка купила квитки на потяг. Але друзі сказали, що буде евакуація. І Олена здала квитки. Проте автобусів на евакуацію так і не було. 

“10 березня спустилися до підвалу будинку. В квартирі залишилися брат чоловіка та свекров. 11 березня виходить мати чоловіка, наливає кропу. Прямий приліт у хату. Пожежа. Добу палало. З 11 на 12 березня почула, як щось горить. Розплавлений пластик спустився до підвалу. Задимлення. Почалося безперервне бомбардування. 

Будинок на проспекті Миру, 127. Склався під'їзд через авіабомбу. Наш будинок гойдався від вібрації. 10 поверхів. Ми залишилися без їжі, без води. Тільки рюкзак з документами. 

Ти знаходишся в ситуації, або ти правий, або ти живий. Тебе закопають і кісток не знайдуть. Коли йде війна, закони не працюють. 

Маріуполь - це було пекло. А зараз Маріуполь - це кладовище, де будують на кістках. 

Коли ми доїхали до України, ридав весь автобус. У нас з'явився шанс на життя”, - розповіла жителька Маріуполя Олена.