У Маріуполі Оксана виживала разом із батьком. На початку повномасштабного вторгнення вона жила на Лівобережжі. 

"5-й поверх. Було страшно. Але були впевнені, що нас захистять. Тому, коли говорили: "Виїзжай, можуть розстріляти, адже ти 8 років допомагала армії", - я вирішила, що до цього не дійде. 

24 лютого Лівий вже чув війну. Але ще сподівалися, що пересидимо. Раптом прилетіла ракета. Це було сильно та потужно. Перший шок. І страх. Зібрала документи з дому і більше не повернулася. Прапор забрала. Військові нагороди. Не можу простити, що не забрала альбоми. Ікону прабабусі та нагороди дідуся. Все це залишила. 

Сиділа в центрі міста у подруги. Лівий бомбили. Багато сусідів загинули. Багатоповерхівки палали, як свічки. Переїхала до тата. Йому було 73. Коли я їхала до Приморського району, по місту стріляли. А я всього пів року за рулем. Бачу трупи на вулицях. Люди лежали, як дерева. Куски "градів". Апокаліпсис. Але я змогла проїхати до батька", - розповіла жителька Маріуполя Оксана.