«Все це летіло з усіх боків, але, дякувати Богу, ми вижили»

До війни все було гаразд. Як могли, так виживали. Я віддала всю трудову діяльність шкільній їдальні, 43 роки пропрацювала. Тепер залишилася сама, ходжу з паличкою. Діти далеко, у Києві. А я тут на господарстві.

Коли стріляли, ми по підвалах ховалися. Нема куди їхати, та й здоров'я не дозволяло. Отак і прожили, дякувати Богу. Хоч би все втихомирилося. Зараз спокійніше, не так, як було.

І руйнування були в селищі, і люди гинули від уламків, все, що хочеш. Спершу не вірилося, що війна прийшла. Все це летіло з усіх боків. Ми сподівалися, звісно, ​​що тимчасово. Чекаємо. Зараз усе начебто зупинилося, і люди поверталися, молодь. Дай Боже, щоб так і далі, щоб нам до кінця життя прожити хоч у мирі.

Поки що селище ще напівпорожнє та роботи практично немає. Але повернули вже опалення, бо сиділи без нього, без фінансів, замерзали. Все було. Ну, дякувати Богу, вижили.

Ми отримували допомогу від Ріната Ахметова. Дякую, що підтримував нас. У важкий час це була велика підмога: і крупи, і цукор, і тушонка. Тут же все було перекрито. Дякувати Богу, ми виживали з цією допомогою.

Хочеться миру. Щоби ми жили так, як раніше. Я сама із Донецька, з Петрівки. Мої батьки поховані там. І не можна проїхати навіть на поминальні дні. Тільки по телефону з племінником та невісткою перемовляюсь. Хочеться миру та спокою, щоб перестали стріляти та не літали снаряди.